«Погляд учня» Січень 2014

Попрощавшись із 2013-м роком та зустрівши новий 2014-й рік – рік синього коня,  наші учні знову повернулися до школи, і з натхненням та новими силами взялися за навчання. Ще б пак, адже попереду їх чекає багато нового та цікавого! Для когось цей рік стане першим кроком до дорослого життя, для когось – щасливим часом ще раз обдумати своє майбутнє, для когось – першим навчальним роком у житті, але для всіх без винятку він стане щасливим і незабутнім, адже майже всі учні проведуть його у 304-й школі! А тут жоден день не пройде сумно та безбарвно!


У цьому випуску ви зможете прочитати основні події січня, познайомитися з новою людиною у колонці «Інтерв`ю », побачити творчість наших учнів та дізнатися ще багато нового та корисного!

Січень промайнув дуже швидко! Було багато чого цікавого, десяті класи показали чудову новорічну казку, у школі відсвяткували День Соборності і відібрали учнів для «Нашої гордості!».

Цей рік десяті класи разом і з усією школою вирішили зустріти неймовірною інтерпретацією казки Снігова Королева! Школярі ніби занурили глядачів в атмосферу магії та сили справжніх почуттів! 

На цьому фото ви бачите Кая та Герду, які прикрашають Новорічну ялинку. Десятикласникам з легкістю вдалося перенести нас у домашню атмосферу. Та наші герої ще не знають, що ось-ось Кай через потрапляння у око крижинки, яка докорінно його змінить… 

А на цьому фото ви бачите сад чарівної Феї квітів. У цій сцені хоробра Герда вже вирушила на пошуки Кая, але несподівано на заваді їй трапилася ця добра, з першого погляду, жінка. 

На цьому фото Кай вже у полоні Снігової Королеви. Його серце починає крижаніти, тому він вже не відає, і якій знаходиться небезпеці!

ТУ Герди було ще багато пригод на шляху до порятунку Кая. Тут ви бачите и добру продав чиню з вулиці, і казкових принца та принцесу, і воронів Карла та Клару, і дику Розбійницю.

Ця історія майже не закінчилася справжньою катастрофою – весіллям Снігової королеви та Кая! Але Герда встигла вчасно і зруйнувала злі чари та перемогла злу королеву! 

А так у нашій школі відсвяткували День соборності. Все пройшло вишукано та яскраво, адже цей день є дуже важливим у історії України!

Кожного разу ви зможете побачити три обличчя з дошки пошани, які будуть обрані випадково.

Сьогодні ми взяли інтерв’ю у випускниці нашої школи
Набойченко Анастасії

1. Нам відомо, що ти закінчила нашу школу. Які події тобі більш за все запам’яталися?
Мабуть, це перші години у школі. Те, як я познайомилася зі своєю першою вчителькою і те, як сумувала, коли переходила до старшої школи, бо вважала, що більше ніколи не побачу її. Було багато чого неймовірного, веселого та незабутнього у цій школі. Так багато, що можна навіть книгу написати про моє шкільне життя!

2. Будучи школяркою, ти ставила собі якусь мету? Чи змогла ти реалізувати її вже у дорослому житті?
Ще змалечку я хотіла стати стоматологом, як і моя мама. Це була моя мрія. А тепер я її майже здійснила! Я вчуся на цю спеціальність і буду далі йти до повної реалізації своєї мети.

3. Чи хочеш ти зараз повернутися до школи?
Я б із величезним задоволенням повернулася до школи! Якби мені запропонували прожити моє шкільне життя ще раз, я б погодилася, адже це неймовірно!

4. У якому університеті ти зараз навчаєшся та що б ти могла запропонувати майбутнім абітурієнтам?
Зараз я навчаюся в медичному університеті ім. Богомольця на стоматолога, а майбутнім абітурієнтам я пораджу вчитися! Повірте, навчання в університеті набагато складніше навчання у школі, так само, як і ЗНО складніше будь-якої контрольної. Постарайтеся, щоб випускникам та вчителям не було за вас соромно! Адже наша школа найкраща, як і всі її «мешканці!

5. Чи сумуєш ти за своїми колишніми однокласниками? Чи бачишся з ними зараз?
Неймовірно сумую! Адже це люди, з якими я провчилася поряд 11 років свого життя. Ми зустрічаємося раз на рік, проводимо разом цілий день, спілкуємося та ділимося новинами; зі сміхом згадуємо усі невдачі зі школи, та із смутком пригадуємо веселі моменти, адже вони більше ніколи не повторяться…

6. Яка найяскравіша подія зі шкільного життя назавжди залишилася у твоїй пам’яті?
Перший та останній дзвоники. Їх я не забуду ніколи! Радість і сльози… Перший та останній раз відвідати рідні кабінети. Найяскравіші враження були саме у ці дні!

7. Які у тебе є поради майбутнім вчителям у роботі з дітьми?
Я бажаю їм побільше терпіння. Адже ми можемо бешкетувати, не слухатися, але це не тому, що ми не поважаємо наших вчителів, а тому, що ми ще діти! І ми завжди будемо вдячні вчителям за їх терпіння у майбутньому.

8. Чи хотіла би ти працювати з дітьми?
Я люблю дітей, але, нажаль, працювати з ними – це не моє. Просто я дуже жалію їх і починаю балувати, а подібні якості у вчителі значно ускладнять його роботу. Якби я ризикнула працювати з дітьми – то лише вихователем у дитячому садку.

9. Які труднощі виникали у тебе в школі?
Труднощі? Навіть якщо і були невеликі складнощі, то завжди поряд знаходилися люди, які допомагали та підтримували мене! У тому числі й мій улюблений класний керівник. Як тільки усе вирішувалося, то одразу забувалося, так що зараз навіть і не пригадаю :)

10. Чи є помилки із шкільного життя, які ти хотіла би виправити?
Не думаю. Я не хочу нічого змінювати, адже зміни я щось з минулого, моє теперішнє також зміниться, а у ньому мене все влаштовує.

11. Які найбільші плюси навчання у твоєму університеті?
Найбільший плюс – це знання, які знадобляться мені у майбутньому для професії, що я обрала.

12. Яка найяскравіша різниця між навчанням у школі та в університеті?
У школі я вважала, що нічого складнішого не буде. Але тільки-но вступив до університету, я зрозуміла, що усе тільки попереду! В університеті немає вчителів, які допоможуть тобі доброю порадою, немає звичної, теплої та затишної атмосфери. Усе настільки чуже, що перші дні навчання здаються жахливими. Нові складні предмети, новий метод навчання… Не можна порівнювати школу та університет, адже вони дуже різні. Але дещо спільне у них все ж таки є: вони дають нам знання. А все інше дуже відрізняється… Вчителі, одногрупники та навчання. Все це дуже яскрава різниця.

13. Чи любиш ти нашу школу? Що б ти могла їй побажати?
Чи люблю я нашу школу? Ні. Адже одного слова «люблю» замало, щоб описати моє ставлення до неї! Я її обожнюю. Це місце, де я провела найкращі роки свого життя. Хочеться успіху, щоб у стінах лунали лише сміх і радість, щоб було розуміння й щирість

Цікаві факти про Діда Мороза

1. День народження – 18 листопада

2. Діду Морозу вже більше 2000 років

3. Його батьківщиною вважають древнє російське місто Великий Устюг Вологодської області

4. Написати листа Діду Морозу: 162340, Росія, Вологодська область, місто Великий Устюг, дім Діда Мороза.

5. Кожного року добродушний повелитель морозів отримує близько 400 тисяч листів із 15-ти країн світу — з привітаннями та проханнями про подарунки на Новий рік.

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.

Сьогодні, після двох десятків років Незалежності, проблема соборності України є, на жаль, не менш актуальною. І це, напевне, перше, що я не можу пробачити сучасним українським політикам. Культурні та ментальні відмінності між українцями Сходу й Заходу існували завжди, вони отримали назву "синдром Збруча", однак завжди наші співвітчизники прагли єдності. Акт возз’єднання УНР та ЗУНР – історичний факт, який показав безсилля будь-яких спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному.

На полях Першої світової війни відбувалося братання Українських січових стрільців, що воювали у складі війська Австро-Угорщини, та українців-вояків армії Російської імперії. Згодом усвідомлена необхідність єдності змусила українські західні регіони до проголошення самостійності з метою возз’єднання з Українською Народною Республікою.

21 січня 1990 року жителі багатьох населених пунктів по дорозі між Києвом і Львовом утворили живий ланцюг, відзначивши цю історичну дату. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.

І ось події 2004-2005 років: політичні скандали та фальсифікації, розділення понять Схід і Захід, сепаратистські настрої Донбасу та сміх на тему ПІСУАР там, де треба плакати.

Сьогодні час згадати, як було досягнуто єдності тоді, 22 січня 1919 року.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної єдності, свідченням їхнього самоусвідомлення, важливою віхою процесу становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась об’єднуючим чинником і чи не єдиним спільним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню залишків ідей федералізму в ментальності національної політичної еліти.

Об’єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії. Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки.

Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: "Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: "Скажіть одверто – хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську державу", – відповів я здивований".

23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об’єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: "Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об’єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об’єднання двох Республік в одну Українську державу... Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас..., що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю".

Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – "передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку". Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.

Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є.Петрушевич заявив: "По лінії з’єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!" Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз’єднання.

Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз’єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

22 СІЧНЯ 1919 Р.

"Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.

3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.

Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.

Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.

Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року.

У м. Києві

Об’єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.

Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об’єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі землі". Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті “Соборна Україна”, яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду “Україна – Русь”.

Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров’я.

На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані "клини", де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.

До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.

Голова благодійного фонду "Україна-Русь" Ростислав Новоженець зазначає: "Українці повинні знати свою історію, історію правдиву. Українці цієї історії не знають. Одні вважають, що соборність – це поширення християнства по Україні, інші, що це єдність між Сходом і Заходом, але хто скаже, що це об’єднання всіх етнічних українських земель? Головне завдання цієї карти – дати пізнання сучасним українцям про славні сторінки нашої історії 90 років тому. Карта допоможе оцінити сучасникам, молодому поколінню Акт Злуки".

Взято з http://www.aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=87

Дід Мороз - це не толерантно ...
Треба казати - Низькотемпературний Пенсіонер!


На Новий Рік хлопчик попросив у Діда Мороза ковзани. Отримав. Тепер шкодує, що не здогадався попросити у Діда Мороза ще й зиму.


У великому супермаркеті Дід Мороз садить собі на коліна маленьку дівчинку і питає, що б вона хотіла отримати в якості подарунка на Новий рік.
Дівчинка обурено і з очима, повними сліз:
- Ти що, дідусь, хочеш сказати, що не прочитав мою есемеску?