«Є вірші – квіти...»

Серед багатьох славних імен України живе «нерозгадане чудо», «неймовірний птах», «казка казок»,  голос народу», «Спартанка Києва» - Ліна Василівна Костенко. 19 березня український народ відзначав 85 річницю з Дня народження видатної поетеси.

Ліна Костенко - глибоко сучасна, глибоко українська поетеса. І сьогодні її зоря сяє гордо і чисто на поетичному небосхилі України, якій офірує своє серце, душу і великий талант.

Постать письменниці овіяна різними легендами, вигадками. З усіх них вона постає жінкою гордою, непоступливою у своїх принципах, кришталево чесною.

Наш тривожний час на стику епох геніальна поетеса відчуває тонко, як камертон, її душа бринить усіма болями й тривогами рідного народу. 20 березня у спеціалізованій школі №304 відбулася літературно – музична композиція «Є вірші – квіти...»  

У залі звучали зворушливі вірші Ліни Костенко, уривки з поеми  «Маруся Чурай», біографічні відомості. У виконанні дівчат прозвучали ліричні пісні на слова поетеси. Ліна Костенко усім своїм життям, своєю творчістю стверджує істину. Вчитуючись у «Вибране», збірку «Неповторність» ми відчуваємо, як слово «душа» палає в творах найрізноманітнішого спрямування - філософських, ліричних, драматичних, афористичних тощо.

«Душа тисячоліть шукає себе в слові», «душа скарби прадавні стереже», «душа належить людству і епохам», «стоїть душа перед усім святим», «коли душа посоловіє, тоді уже не до краси», «якийсь безсмертний дотик до душі» і багато інших чудових прикладів.

Це символічно, що у Біблії одне із найчастіших слів – це серце, а слово «душа» поезії Ліни Костенко акцентує увагу на духовних цінностях народу, який на стику тисячоліть має відродити найцінніше - душу людини. Серце поетеси віддане людям... Нам треба не осліпнути серцем, молитись за Українську Берегиню, вірити її Слову, як благовіщенню Ангела:

Я в людей не проситиму сили,
я нічого в житті не просила,
Як не просять гранітні схили,
Щоб у спеку дощі їх зросили.

Я в людей попрошу тільки віри
в кожне слово, почуте від мене,
в кожний погляд очей моїх сірих,
в кожну ласку рук нестудених.