Батькам майбутніх першокласників
Детальніше...

27.03.24
Весняні пригоди (8-В клас)
Детальніше...

27.03.24
Позитивні емоції на заняттях гуртка
Детальніше...

27.03.24
«Дороги війни» (5-В, 5-Г класи)
Детальніше...

20.03.24
Фінал ігор з футзалу проєкту «Пліч-о-пліч. Всеукраїнські шкільні ліги»
Детальніше...

Всі новини »

Дидактико-методичне забезпечення творчого навчально-виховного процесу у ЗНЗ.Митник О.Я.

 »   »   »   »   »  Дидактико-методичне забезпечення творчого навчально-виховного процесу у ЗНЗ.Митник О.Я.

Творчий навчально-виховний процес – це освітній простір, у якому домінує у часі навчально-творча діяльність. Навчально-творча діяльність  (за В. Андрєєвим) – це вид навчальної діяльності, який спрямований на розв'язування навчально-творчих завдань; здійснюється в умовах опосередкованого та перспективного керівництва з боку вчителя; результатом якої є, переважно, суб'єктивна новизна продукту. Це означає, що результатом навчальної творчості є самовдосконалення, саморозвиток особистості.

У такому розумінні творчий навчально-виховний процес має бути побудований на засадах особистісно-зорієнтованого, рефлексивно-діяльнісного та аксіологічного підходів.

З позицій особистісно-зорієнтованого підходу конструктивна взаємодія у підсистемах "вчитель – клас", "вчитель – учень", "учень – учень", "учень – клас" розглядається як форма і як механізм здійснення процесу навчання у ЗНЗ. В основі такої взаємодії лежить поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Це означає, що у навчальному процесі домінує у часі ситуація розмірковування – ситуація пошуку, допитливості, сумніву. Саме ситуація розмірковування створює підґрунтя для розвитку особистості, творчої самореалізації кожної дитини. Даний підхід реалізується на основі принципів: гуманізації та демократизації процесу навчання, педагогічного стимулювання, діалогічного спілкування, індивідуалізації та диференціації процесу навчання. Розкриємо їх зміст.

Принцип гуманізації та демократизації навчання ґрунтується на повазі до кожної дитини як до унікальної та неповторної особистості з властивим лише їй набором індивідуальних особливостей. Даний принцип тісно пов'язаний з принципом індивідуалізації та диференціації процесу  навчання. У Національній доктрині розвитку освіти зазначається, що система освіти має бути спрямована на особистість, базуватися на розумінні її особистісного й соціального досвіду. Саме освіта, в центрі якої особистість, стимулюватиме прагнення кожного студента постійно самовдосконалюватися. Реалізація принципу індивідуалізації та диференціації процесу навчання означає, що навчальний матеріал відповідає уявленням і уподобанням, здібностям, здатності до самостійної роботи кожного учня. В такому разі кожна дитина може відчути (пережити) успіх у навчальній діяльності.

Застосування у навчальному процесі принципу педагогічного стимулювання означає, що кожна навчальна дія стає внутрішнім надбанням особистості. Система стимулів допомагає молодшим школярам у розв’язуванні  навчальних завдань, є певним фактором щодо розгортання пізнавальної активності на заняттях. Результатом стимулювання має бути перехід зовнішньої навчальної дії дитини у психічний етап особистості – регулятор прагнення постійно пізнавати нове.

Реалізація принципу діалогічного спілкування допомагає кожній дитині відчути себе суб'єктом навчального процесу. Це можливо тільки у рівноправному, партнерському і доброзичливому спілкуванні з вчителем.

Побудова навчання на засадах  рефлексивно-діяльнісного підходу передбачає: розвиток в учнів здатності брати на себе активну дослідницьку позицію з метою критичного аналізу, осмислення й оцінки ефективності вивчення навчального матеріалу з усіх дисциплін; виховання особистості учня-діяча, учня, який буде спроможний у своїй подальшій життєдіяльності створювати матеріальні й духовні цінності, змінювати на краще суспільне життя й себе, аналізувати й оцінювати наслідки цих змін, доводити цінність власних думок іншим людям. Даний підхід будується на основі принципів: проблемності; свідомості, активності та самостійності учнів у навчанні.

Реалізація принципу проблемності в навчанні потребує створення вчителем проблемних ситуацій, усвідомлення їх та прийняття учнями, пошук варіантів розв'язання різноманітних педагогічних задач в процесі конструктивної взаємодії в підсистемах "вчитель – клас", "вчитель – учень", "учень – учень", "учень – клас" та перевірці правильності розв'язання. Проблемне питання, сформульоване вчителем, є засобом залучення молодшого школяра до конструктивної взаємодії з вчителем та іншими дітьми, спонукає учнів до розмірковування, дискусії, розвиває рефлексію. В процесі розв'язання проблемних задач розвиваються мисленнєві операції та якості мислення.

Реалізація принципу свідомості, активності та самостійності учнів у навчанні означає застосування вчителем інтерактивних методів, зміст яких розкрито нами у навчально-методичному посібнику «Навчання у початковій школі як цілісний творчий процес: теорія і практика».

Сутність аксіологічного підходу базується на ідеї, що людина – це динамічна система, яка постійно розвивається, змінюється, набуває в процесі навчання нових особистісних якостей, які забезпечують широкі можливості для постійного самовдосконалення. Реалізація даного підходу передбачає виховання у молодших школярів позитивного ставлення до нових ідей і можливостей; толерантності до існування протилежних думок і уявлень; прагнення до самоосвіти протягом життя;  до  оптимістичного сприйняття об'єктивної реальності. Аксіологічний підхід реалізується на основі принципів: науковості, доступності навчання, диференціації та індивідуалізації навчання. Розкриємо їх зміст.

Дотримання принципу науковості означає, що вчитель має подавати зміст навчального матеріалу в контексті сучасних досягнень педагогічної науки і практики. Реалізація принципу доступності навчання означає, що кожна тема певної навчальної дисципліни має бути представлена учням у вигляді логіко-структурованої схеми базових понять, здійснюється індивідуально-консультативна робота, яка спрямована на вирішення певних навчальних проблем окремих учнів.

Реалізація зазначених підходів у побудові навчально-виховного процесу є науковим (загально дидактичним) забезпеченням його як творчого.

Провідним завданням під час опрацювання кожної навчальної теми є вивчення поняття та його властивостей. Реалізація цього завдання у навчально-виховному процесі є змістовим забезпеченням його як творчого. Для того щоб знання були не механічним зібранням розрізнених частин, а чіткою системою взаємопов'язаних компонентів, тобто інструментом пізнання об'єктивного світу, необхідно вже з молодшого шкільного віку формувати поняттєве мислення. Починаючи формувати поняттєвого мислення з першого класу, вчитель початкової школи допомагає вчителям -"предметникам" забезпечити перехід його у старшому шкільному віці на теоретичний рівень. М. Холодна вважає здатність до поняттєвого відображення дійсності як вищу ступінь інтелектуального розвитку, а понятійну думку – як один з найбільш ефективних пізнавальних інструментів. Поняттєве мислення молодшого школяра необхідно розвивати у тандемі з творчим та дивергентним.   Правильність зробленого "відкриття" (ознака творчого мислення), доцільність (конструктивність тощо) кожної нової ідеї (ознака дивергентного мислення) учень повинен вміти довести за допомогою поняттєвого мислення, користуючись такими прийомами:

• розгляд об'єкта, що вивчається з різних сторін та виділення найбільшої кількості властивих йому ознак, рис, якостей тощо (на основі операцій аналізу і синтезу);
• порівняння виділених рис, якостей, властивостей з метою вибору найбільш вагомих, головних (на основі операцій порівняння та абстрагування);
• встановлення причинно-наслідкових зв'язків та залежностей;
• формування нових положень (на основі операції узагальнення).

Розвитку поняттєвого мислення сприятиме курс "Логіка" для 2 – 4-х класів. Пропонується вивчення даної дисципліни з другого класу (після завершення періоду навчання грамоти) і по п'ятиий клас включно. Другокласники вже можуть аналізувати предмет, не застосовуючи практичних дій з ним. Діти семирічного віку здатні вичленити різні ознаки вже в мовній формі. Вони здатні від аналізу окремого предмета, явища переходити до аналізу зв'язків та відношень між предметами та явищами. Досвід експериментальної роботи всеукраїнського рівня (наказ МОН України №271 від 06.04. 2006 р.) дає можливість констатувати, що з введенням курсу "Логіка" з другого класу можна у кожного молодшого школяра сформувати достатньо високий рівень узагальнення та абстракції. Успішне оволодіння даним курсом  протягом чотирьох років допомагає кожній дитині досягти творчого рівня при опануванні основ всіх шкільних дисциплін. Для кожного класу створено навчальний посібник "Логіка". Вивчення курсу "Логіка" допомагає розвинути у підростаючого покоління перш за все всі мисленнєві операції та якості, а також вміння висловлювати свою думку ясно, чітко і переконливо; вміння абстрагуватись від конкретного змісту і зосередитись на структурі власної думки.

Провідним завданням нового експериментального дослідження є: впровадження у навчально-виховний процес початкової школи та 5 класу курсу «Логіка» (1 год. на тиждень) та у зміст дисциплін гуманітарного та природничо-математичного циклів завдань, спрямованих на розвиток поняттєвого мислення, завдань з логічним навантаженням, комбінованого характеру.

Login